«Болонський процес» і його перспективи для українських студентів 18–19 червня 1999 р. у Болонi ряд європейських міністрів освіти підписали спiльну заяву, яка згодом стала початком «болонського процесу» в європейській системі освіти. Згідно з цим загальноєвропейським документом, уряди країн Європейського Союзу оголосили про намір включити свої вузи до єдиної мережі освітніх закладiв і заохотити безприкладну міграцію студентів в Європі залежно від їхніх особистих інтересів, інтересів ринків праці, а також від вакансій в університетах, тематики лекцій, іміджу місцевої професури тощо. «Болонський процес» є предметом жвавої дискусії західноєвропейської інтелігенції, яка розділилася на прихильників ліберальної і соціальної концепцій. Точку зору лібералів репрезентує Болонська декларація. Так, соціалісти вважають, що політики, схвильовані інтеграційними процесами в Європі, зопалу замислюють таку реформу, системні наслідки якої вони загалом не в змозі передбачити. Ось як висловлюється з цього приводу професор Анi Винокур з Нантерського університету (Франція): „Ми перебуваємо на стадії експериментування в масштабі життя. Натхненники й виконавці реформи навряд чи докладають необхідних зусиль, щоб передбачити можливі системні ефекти". Ще більш різко коментує ситуацію інший науковий співробітник з Нантера, координатор міжнародного форуму з проблем реформи освіти Кароль Сiгман: „Ми критикуємо „болонський процес”, оскільки він хоча й висуває гарні пропозиції, але на практиці вони не досить ефективні. Проголошується, що студенти мають навчатися в різних країнах, і Європа має допомагати їх пересуванню. Однак це стане можливим (і вже реалізується за цією схемою) за допомогою системи "кредитів" або "очок". Наприклад, ти займаєшся правом півроку в Парижі, набираєш певну кількість очок, потім продовжуєш у Відні, і там займаєшся історією мистецтва або чим завгодно. Врешті-решт набираєш достатньо очок, щоб отримати якийсь диплом”… Однак найцікавішим є те, що цей проект підтримують підприємства і все їхнє лобі. Чому? Нам здається, що причина полягає в тому, що працівник, який отримав такий диплом, навряд чи зможе претендувати на гарну зарплатню, зважаючи на рівень своєї освіти. Таким чином, політика ЄС призводить до знищення диплома як орієнтиру для встановлення шкали зарплат. Слід відзначити, що європейські елітарні вузи (Кембрідж, Паризький інститут політичних наук та ін.) відмовилися брати участь у цьому процесі. Це означає, що Європейський союз будує нерегламентовану сферу освіти для "звичайних” людей, але залишає нормальну сферу освіти для еліти. Ми вважаємо, що всі ці процеси потрібно вивчати паралельно з новими правилами гри, встановленими ВТО, оскільки метою цієї організації є перетворення освіти на ринок. Звідси й питання, яке ми порушуємо у своїх дослідженнях: що таке державні послуги, зобов'язання держави перед своїми громадянами, де закінчується держава й починається ринок, і як освіта перетворюється на ринкову вартість?". Проблему «болонського процесу» досить складно вирішити ще й через суттєві ментальні відмінності і в багатьох випадках через недостатнє розуміння між українськими європейцями і європейцями Західної Європи. Не потрібно бути провісником, щоб передбачити, до яких грандіозних соціальних наслідків має врешті-решт призвести заявлений «болонський процес». Які ж перспективи відкриваються перед українськими студентами? Участь вузу в болонському процесі дає українському студенту насамперед можливість зробити свій диплом конвертованим і зрозумілим для західних викладачів і для зарубіжних роботодавців. На жаль, незважаючи на те, що багато українських вузів видають дипломи міжнародного зразка, нашим спеціалістам розраховувати на перспективу за кордоном не доводиться. Для того, щоб документи про освіту котирувались у тій чи іншій країні, необхідна наявність відповідних угод на державному рівні. На сьогодні Україна має такі домовленості лише з деякими країнами СНГ – Азербайджаном, Білорусією, Вірменією, Казахстаном, Узбекистаном,...